КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

"ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ХАРЧУВАННЯ У ДІТЕЙ"

       Харчування — це одна із найважливiших функцiй, ака забезпечуе життєдiяльнiсть нашого органiзму. Процес харчування у людини поряд з бiологiчною функцiєю виконує також соцiальнi, психологiчнi функцiї. Iжа може бути формою спiлкування, джерелом позитивних емоцiй, засобом вiдсторонення вiд власних проблем. Розрiзняють декiлька видiв їжi за

психологiчним фоном, який їжа формує:
- їжа, яка дає почуття впевненостi i захищеностi (молоко);
- їжа, яка дає почуття фiзичної сили і мiці (м’ясо);
-  їжа, яка пiдкреслює високий соціальний статус (кав’яр та червона iкра);
-  iжа дорослих, яка заборонена для дiтей (кава, вино).

        Виникнення харчових розладiв пов’язане не тiльки з органiчними, Але й iз психологiчними, соцiальними факторами, самi ж харчовi розлади вiдносять до психосоматичних.

        У дошкiльному вiцi пiдвищений або знижений апетит дитини психологи бiльш за все пов’язують з дисгармонiйними сiмейними стосунками, неправильною поведiнкою батьків, їх неправильним уявленням про здорове харчування. Часто батьки, дiти яких страждають порушенням харчової поведінки, не можуть правильно організувати режим харчування дитини. Помилкою також може бути неправильне використання продуктів харчування, якi не вiдповiдають вiку дитини, догодовування в промiжках часу мiж основними прийомами їжi, надмiрне вживання солодощiв. Батьки іноді не враховують фiзіологiчних можливостей дiтей, пропонуючи їм надмiрну кiлькiсть харчiв. Процес харчування може бути пов’язаний із негативними емоцiями (конфлiкт між мамою (татом) та дитиною, обмеження свободи дитини, вимагання ідеальної чистоти, ультиматуми, погрози). Знизити апетит дитини може критика батькiв на її адресу за обіднім столом. Діти можуть відмовитись вiд харчування через пригнічений стан. У багатьох випадках вiдмова вiд їжi є для дитини засобом привертання уваги до себе

батькiв та близьких.
        Неадекватне виховання батьками, які нехтують дитиною або схильні до гіперопiки, постiйно все забороняють або все дозволяють, не вчить дитину адекватно реагувати на внутрішнi стимули голоду i насичення їжею, тому уявлення про здорове тiло не може у неї розвиватись.
        Конфлікти між мамою (татом) та дитиною можуть також спраяти розвитку ожиріння. Нерідко діти починають вживати велику кількість іжі в тому випадку, якщо вони відчувають себе кинутими, якщо їм недостатньо любовi, тепла. У даному випадку їжа є джерелом позитивних емоцій. Діти переїдають, схильнi до надмірної ваги або страждають від ожирiння саме в тих сiм’ях, де вiдсутня культура харчування, правильне уявлення про здорове харчування. Дуже часто дітей примушуготь з’їдати все, апелюючи до того, що не можна викидати харчі. Пiзнiiпе для багатьох дiтей переїдання стає звичкою.
    Правила здорового харчуваняя:
• звертайте увагу не тільки на знижений апетит дитини, а й на підвищений;
• намагайтесь знайти причину такого апетиту, пов’язати її з особливостями   

   взаемодії батьків та дітей;
• не забувайте та враховуйте смаковi переваги дитини;
• під час вибору мiсця для харчування дитини важливо створити сприятливу  

    обстановку, забезпечити помірний контроль за прийомом їжі, врахувати   

    потреби дитини, надати їй можливість проявити самостійність, свободу;

• будьте послiдовнi, батьки повиннi висувати однаковi вимоги до процесу  

    харчування дитини, але їх має бути обмежена кiлькiсть;
• не використовуйте їжу як винагороду (або покарання). Батьки купують

   дитинi солодощi (чи iншi привабливi продукти), щоб примусити дитину

   поводитися так, як цього хочуть вони, а дитина дуже швидко починає

   розумiти, що криками, iстериками, плачем вона майже завжди може

   розраховувати на отримання солодощiв;
• будьте в мiру вимогливi, лагiднi, спокiйнi, пояснюйте дитині значення  

   здорового харчування, будьте для неї прикладом, уникайте емоцiйної

   дистанцiї з дитиною, живiть її життям, iнтересами, не допускайте

   неприйняття та байдужостi.

КРИЗА ТРЬОХ РОКІВ І ЯК ЇЇ ПОДОЛАТИ

   Дитячий сміх, дитячий погляд - що може бути прекрасніше? Що ще дарує нам стільки розчулення і краси? Хто може нас при­мусити посміхнутися навіть за найгіршого самопочуття? Зви­чайно, діти. Діти у віці 3-х років роблять це з особливим успіхом, адже вони найбезпосередніші, найсмішніші і... найкапризніші.

    Здавалося, найстрашніше вже позаду - море пелюшок і по­взунків, які треба перепрати і перепрасувати, безсонні ночі біля ліжечка новонародженого малюка - усе це скінчилося, дитя під­ростає. Та пелюшки змінюються зламаними іграшками або ще гірше - предметами користування дорослих, безсонні ночі - бо­жевільними днями. Дитина капризує з кожного приводу, їй не до­годиш ні іграшкою, ні тістечком, ні навіть мультфіл'ьмом.

Ось і перші кроки в дитячому садку, нові друзі, нове оточен­ня, а капризи стають частішими. Може, в садочку образили, може вдома щось не так...

Звикання до дитсадка збігається з кризовим моментом у пси­хічному розвитку дитини. До трьох років батьки починають помі­чати серйозні зміни у поведінці своєї дитини, вона стає впертою, вередливою. Усмішка розчулення на обличчях батьків змінюєть­ся виразом спантеличеної розгубленості і деякого роздратування. Багато хто з вас не знає, що в цей час відбувається дуже важли вий для дитини психічний процес: це перше яскраве вираження свого Я, це спроба дитини самостійно віддалитися від матері, по­довжити психологічну «пуповину», навчитися багато що робити самостійно і якось вирішувати свої проблеми. Без психологічної сепарації (відділення) від батьків дитині складно буде знайти себе в цьому житті, виробити механізми психологічної адаптації і гнучкої поведінки в різних ситуаціях.

Кризи розвитку - це відносно короткі (від кількох місяців до року - двох) періоди в житті, протягом яких людина помітно змі­нюється, переходить на нову сходинку життя. Кризи бувають не тільки в дитинстві (1 рік, 3 роки, 7 років, 13 років), а й у дорослому віці, оскільки особистість розвивається безперервно. При цьому завжди відбувається зміна періодів: тривалих і спокійних - ста­більних більш короткими, бурхливими - критичними, тобто кри­зи - це переходи між стабільними періодами.

Дорослі під час кризи здатні зрозуміти, що з ними відбуваєть­ся, і контролюють себе.

Для дітей же власне найближче минуле і майбутнє незрозумі­ле, воно залишається абстракцією. Дитина перебуває переважно серед дорослих і однолітків, не відчуває і не бачить, що з нею ско­ро станеться, не розуміє, що з нею відбувається, не може оцінити свою поведінку, регулювати свої вчинки та емоції.

Тож не треба лякатися гостроти протікання кризи, це зовсім не негативний показник. Навпаки, яскравий вияв дитини у само­ствердженні в новій віковій якості говорить про те, що у психіці дитини склалися всі вікові новоутворення для подальшого розви­тку адаптивних здібностей.

І, навпаки, якщо ви не помітили прояву кризи, і тішетеся ілю­зією благополуччя, це може свідчити про те, що в розвитку дити­ни не відбулося відповідних вікових змін.

Тож лякатися кризових проявів не треба, важливо грамотно спланувати свої дії так, щоб пом'якшити протікання кризи.

Дитині треба допомогти вийти з кризи, не залишаючи в душі негативних якостей. Наприклад, упертість - це крайній ступінь прояву волі, а прояви волі необхідні дитині; примхливість - демонстрація власної значущості для інших, відчуття свого Я; егоїзм, якщо поглянути з іншого боку, - прояв власної гідності; агресивність - гранична форма відчуття самооборони; замкну­тість - одна з форм здорової обережності тощо. З цього можна зробити висновок, що дитина повинна вийти з кризи з набором позитивних якостей, а головна задача батьків і педагогів - не до­пустити закріплення їхніх крайніх проявів.

Батькам треба знати:

•Період упертості і примхливості починається приблизно з 18 місяців.

•Як правило, фаза ця закінчується до 3,5-4 років. Якщо дитина ви­являє наполегливість у більш старшому віці, це цілком нормально.

•Пік кризи припадає на 2,5 - 3 роки життя.

•Хлопчики упираються сильніше, ніж дівчатка.

•Дівчатка капризують частіше, ніж хлопчики.

•Якщо діти після досягнення 4 років усе ще продовжують ви­являти впертість, капризують, то найімовірніше йдеться про «фік­совану» упертість, істерічність, як зручні способи маніпулювання дитиною своїми батьками. Частіше за все це результат погоджу­вальної поведінки батьків, що піддалися тиску з боку дитини, не­рідко заради свого спокою.

Що можуть зробити батьки?

Не треба надавати великого значення упертості та примхливос­ті. За дитину не дуже хвилюйтеся, лише прийміть до відома напад.

• Коли дитина капризує, намагайтеся бути поряд, щоб дитина відчула, що ви її розумієте.

• У цей час марно дитині щось доводити. Лаяти її немає сенсу, шльопання ще сильніше її розбурхає.

• Будьте в поведінці з дитиною послідовні. Якщо ви сказали «ні», будьте надалі такої ж думки.

• Стримуйте себе, не здавайтеся навіть тоді, коли дитина ка­призує або проявляє впертість у громадських місцях. Частіше за все допомагає тільки одне - узяти дитину за руку і відвести.

• Не намагайтеся залучити сторонніх: «Подивіться, який не­слухняний хлопчик! Може хтось його візьме собі...». Пам'ятайте, істеричність і примхливість вимагає глядачів, дитині тільки цьо­го і потрібно.

• Намагайтеся відволікти дитину, зацікавити її, схитруйте: «Ох, хто це заглядає у віконце!?», « Поглянь, іграшки на тебе див­ляться, до гри тебе запрошують», «Яка у мене є цікава іграшка (книжка, штучка тощо)!». Такі відволікаючі маневри заінтригу­ють вереду, він заспокоїться.

Мистецтву ладнати з дитиною необхідно вчитися, тут вам допоможуть фантазія, гумор, ігри, різні вправи.

Пам'ятайте, що у кризі розвитку головне не те, як вона про­тікає, а те, до чого вона призводить. Тому основна ваша задача в такій ситуації - стежити за появою нового в поведінці дитини: формування волі, самостійності, гордості за досягнення.

 ^{У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.}

^{* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.}

^{* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.}

^{* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.}

^{* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.}

^{* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.}

^{* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.}

^{* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.}

^{* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.}

^{* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.}

^{*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.}

^{* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.}

^{* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.}

^{_{Шановні батьки!}}

^{_{Не забувайте основні аксіоми виховання!}}

^{_{1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.}}

^{_{2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.}}

^{_{3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.}}

^{_{4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.}}

^{_{5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.}}

^{_{6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.}}

^{_{7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.}}

^{_{8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.}}

^{_{9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.}}

^{_{10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.}}

^{_{Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми}}

^{_{Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.}}

^{_{- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.}}

^{_{- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.}}

^{_{- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.}}

^{_{- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.}}

^{_{- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.}}

^{_{- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.}}

^{_{- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.}}

^{_{- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.}}

^{_{- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.}}

^{_{Профілактична робота батьків з гіперактивною дитиною}}

^{_{- Домовляйтеся заздалегідь з дитиною про час закінчення ігор, прогулянок. Коли час закінчився, то про це дитині «говорить» не дорослий, а раніше наставлений годинник, кухонний таймер, - це буде сприяти зниженню агресивності у дитини.}}

^{_{- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку.}}

^{_{- Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, класі, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила}}

ОТОЧЕННЯ МАЛЮКА В ПЕРШІ РОКИ ЖИТТЯ

У перші роки життя малюка варто звернути увагу на його оточення.

Іграшки мають бути великими, яскравими, дитячі книжки мають містити великі ілюстрації, а літери мати великий розмір (починаючи з 10мм і не менше). Але краще перші півтора-два роки, щоб книжки містили все таки малюнки, або предмети, які дитина може погладити, понюхати, роздивитися.Від цього залежатиме нормальний розвиток зору.  У цей період життя бажано уникати телевізора, комп’ютера (особливо електронно-променевих екранів). З появою великих плазмових екранів, починаючи з третього року життя, може бути 5 – 10-хвилинний перегляд спеціальних передач, розрахований саме на цей вік. Але повторюємо: спеціальних, а не тих, які демонструють, і обов’язково порадьтеся з дитячим психологом, вашим педіатром, який спостерігає вашу дитину і знає її індивідуальні особливості.

До 1-2 років діти диференціюють звуки, різниця між  становить 1- 2, а до 4- 5 років навіть ¾ і ½ музичного тону. Музика, яку слухає дитина, має бути гармонійною, негучною, наближеною до природних шумів (спів пташок, шум дощу, шурхотіння листя, шум хвилі, плескіт води…).Низькі тони діти сприймають краще, ніж високі. У розвитку слуху дітей велике значення має спілкування з дорослими. У дітей треба розвивати слух слуханням музики, навчанням гри на музичних інструментах, співом. Під час прогулянок треба привчати дітей слухати шум лісу, щебетання пташок, шурхіт листя.

        Для слуху дітей шкідливі надмірно сильні звуки. Це може призвести до стійкого зниження слуху і навіть повної глухоти. Тому

відвідування різноманітних гучних концертів із використанням електронної музики бажано в цьому віці уникати. Дорослі мають

звертатися до дитини на низьких тонах (категорично уникати крику, істерик). Тон дорослого має бути для дитини сигналом для її дії, оцінки своїх  вчинків (незадоволення, схвалення), відчуттям захищеності та любові за будь-яких обставин.

           Особливість становлення зору і слуху в ранньому віці пов’язана з активною роботою пам’яті дитини. Саме цей період остаточно закладає «форму контурів» майбутніх стосунків

з батьками (любові до батьків). Від кількості та  якості слухання дитиною своїх батьків залежатиме взаємодія дитини з батьками у подальші періоди її розвитку (підлітковому віці, юнацькому та

дорослому). Це допоможе уникнути багатьох конфліктів у період криз розвитку, особливо підліткового дозрівання дитини. Дитина і батьки зможуть швидше знайти творчу взаємодію у спілкуванні без зайвого підвищення голосу. Має бути спокійне, доброзичливе звертання батьків до дітей у старшому віці.

 Рекомендації для батьків

 "Як правильно підготувати дитину до вступу в дитячий садок"

1. Слід організовувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Крім того, коли людина дотримується певного режиму дня, вона значною мірою допомагає роботі клітин головного мозку. Режим праці і відпочинку певним чином певним чином дозволяє не перевтомлюватися. Особливо це важливо для дітей, чия нервова система ще досить слабка і нестійка.

2.  Добре, якщо зацікавите сина чи доньку до дитсадка, викличите бажання йти туди. Розкажіть: «Коли дітки підростають, вони всі приходять до дитячого садочка. Там багато красивих іграшок, дітки граються. Скоро і ти туди ходитимеш». Не можна залякувати дитину дитячим садком. Треба заохочувати її: «Якщо слухатимешся, не плакатимеш – підеш у дитсадок»; говорити про дитсадок як про радісну подію.

     Не показуйте свого хвилювання стосовно вступу дитини у дитсадок,  інакше ваша тривога передається дитині. В цьому випадку у дитини може       сформуватися вихідна установка на дитячий садок, як на щось тривожне і

навіть небезпечне. Не поспішайте забирати дитину з дитячого садка,  якщо  вона відразу після вступу почала хворіти. Дитина повинна  адаптуватися до нового середовища, тому нежить у перший місяць відвідування  дитячого садка  - нормальне явище.

3.  Дитина значно легше пристосовується до умов дитячого садка, якщо вдома вона оволодіє елементарними навичками самостійності: пити, їсти. Мити руки (не шкодуйте на це часу). Досить складно дитині буває оволодіти правилами поведінки в дитячому садку, особливо погано почуваються діти, яким нічого не забороняли. А вже після 1 року дитина здатна виконувати нескладні прохання (подати, принести), при цьому слід добиватися виконання вимог дорослого, схвалювати дитину.

4.  Починайте готувати дитину до дитсадка заздалегідь. Приділяйте особливу у вагу особливостям її взаємодії з дорослими і однолітками. Адже одна з головних труднощів перших днів дитини в садочку – недостатній досвід спілкування з іншими дорослими і дітьми. Тому схвалюйте контакти з іншими дітьми під час прогулянок, частіше водіть малюка на дитячі майданчики, беріть з собою в гості, запрошуйте гостей до себе. Дитина, яка спілкується лише з членами своєї родини, боїться сторонніх, не вміє правильно реагувати на їх звертання. Іноді батьки самі  формують негативне ставлення до сторонніх («Не слухатимешся – оцей    дядя забере»). Слід навпаки виховувати в дитини привітне ставлення до дорослих і дітей: «Подивись, як лагідно всміхається до тебе тьотя, і ти всміхнись». Заздалегідь виховуйте доброзичливе ставлення до однолітків.  Гуляючи з дитиною на ігровому майданчику, учіть її нікого не ображати,  не забирати іграшки, спонукайте до гри з однолітками.

5. Дуже важливо навчити малюка гратися.  Спостереження свідчать, що

 діти, які тривало, не відволікаючись, грають з іграшками, захоплюються   грою – рідко згадують про розлуку з рідними, легше звикають до нового

оточення. Батьки вважають, що всі діти добре грають, а насправді – вони   просто маніпулюють іграшками (стукають, гризуть). Треба розкрити   дитині призначення іграшки, показати, як нею гратися, як  використовувати. Спочатку показують іграшку, називають її, просять  дитину повторити, показують і називають дію, просять дитину повторити (на перших порах – її рукою). Така спільна діяльність формує ігрові уміння і потребу і навички спілкування.

6.  Значну увагу слід приділяти розвитку мовлення. Це теж полегшить

адаптацію. Адже дитина зможе висловити свої бажання, повідомити про потреби за допомогою хоча б одного-двох слів або відповідаючи на запитання простим «так» чи «ні», і вихователь зможе допомогти їй. Учіть  дитину ще до року користуватися спрощеними, а потім і повними словами  (самі вимовляйте слова правильно), звертатися з проханням, відповідати на запитання. Уважна мати звикла розуміти свою дитину і без слів. Та не треба завжди поспішати виконувати її бажання. Краще звернутися до дитини: «Що ти хочеш? Пити? Скажи: пи - ти». Дитина повинна знати своє  ім’я, розуміти назви частин тіла людини, найуживаніших побутових  предметів та процесів.

7.  Іще одна порада. Прагніть оформити маля в дошкільний заклад хоч за два

 – три тижні до виходу матері на роботу, щоб можна було збільшувати

 тривалість перебування дитини в яслах. Не слід в перший день залишати

дитину до вечора у групі, бо таке тривале перебування в незнайомому

оточенні – велике навантаження для неї. Краще спочатку приводити малюка на прогулянку або ввечері, коли частина дітей уже пішла додому, і педагог зможе більше уваги приділити новому вихованцю.

 Ніколи не виявляйте у присутності дитини своїх переживань, не шкодуйте з приводу того, що доводиться здавати її до ясел. Навпаки, висловлюйте захоплення цікавими іграшками: усім своїм настроєм, ставленням до вихователя, підкресліть упевненість, що вашій дитині тут буде добре.

   Дайте дитині з собою улюблену іграшку, книжку, словом, «шматочок»

домівки, поряд з яким вона буде почувати себе більш спокійно, комфортно і безпечно.

Це дуже важливе питання, до якого не всі батьки ставляться з потрібною відповідальністю. Кожна дитина має особливості дозрівання, тому орієнтува­тися тільки на вік — неприпустимо. Є так звані показники шкільної зрілості. Ви спитаєте: це вміння читати чи писати? Ні. Можна навчити читати і писати, а готовності до школи не буде. Що ж вважається першо­черговим? Те, що називається психологічною готовністю.

           Психологічна готовність до школи — це такий рівень психіч­ного розвитку дитини, який створює умови для успішного опану­вання навчальної діяльності.

Наявні емпіричні дані, які стосуються психологічної готов­ності дітей 6-7-річного віку до навчання в школі, свідчать, що більшість дітей цього віку — від 50 до 80% — так чи інакше ще не повністю готові до навчання в школі та повноцінного засвоєн­ня шкільних програм, що діють у початкових класах: багато хто з дітей, можливо, й готовий за своїми фізичними показниками до навчання, проте за рівнем психологічного розвитку перебуває на рівні дошкільника.

Психологи виділяють декілька основних ліній, за якими необ­хідно здійснювати підготовку дітей до школи:

• По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний психічний розвиток пови­нен досягти певного рівня. Йдеться, в першу чергу, про розви­ток пам'яті, уваги та — особливо — інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, що існує, так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розви­вати розумові здібності дітей, а не формувати навички читан­ня та письма. Необхідно не просто накопичувати розрізнені знання, уявлення про предмети та їхні властивості, а розвивати вміння бачити зв'язки та закономірності, формувати бажання зрозуміти що до чого; допомагати дітям розвивати спостереж­ливість, виробляти вміння описувати й порівнювати різні пред­мети тощо.

• По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дити­ни дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і непогана пам'ять, але довільно володіти ними вона ще як слід не вміє. Вона може надовго та в деталях запам'ятати якусь подію або розмову дорослих (яка, можливо, не призначалася для її вух), якщо вони чимось при­вернули її увагу, але зосередитися більш-менш тривалий час на тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу, дитині складно. А тим часом це вміння необхідно виробити до моменту вступу до школи. Так само як і вміння ширшого плану — роби­ти не тільки те, що хочеться, але й те, що необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.

• По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й однолітками. Навчальна діяльність за своєю сутністю — діяльність колективна. Учні повинні вчитися ділового й нефор­мального спілкування одне з одним. Для маленького учня усе це є складним — починаючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням результа­тів його діяльності. Таке спілкування не може виникнути без певної бази: дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачатися та вибачати самим, співчувати, домовлятися, зважати на думку іншого, а також сприймати позицію вчите­ля, його професійну роль. У цьому разі дорослий стає незапе­речним авторитетом, зразком для наслідування: його вимоги виконують, на його зауваження не ображаються, навпаки, намагаються виправити помилки. Діти, які готові в цьому пла­ні до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування.

• По-четверте, готовність до ніколи передбачає також певне ставлення до себе.Продуктивна навчальна діяльність припус­кає адекватне, об'єктивне ставлення дитини до своїх здібно­стей, результатів роботи, поведінки.

• І по-п'яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уяв­лення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з дорослими.